час голосувати!

Усім усім усім - швиденько піти на виборчі дільниці, а не просирати свій вибір і громадянську позицію вдома на дивані.

Я вже відмітилась - мій перший раз все-таки, тому я все ще вірю,що зміни на краще можливі і мій голос для когось є дійсно ціниим. хі-хі

А ще я тепер дуже смачна - приблизно я к шоколад ;))

P.S.для особливо кмітливих - я змінила колір волосся!

unbelievable

За цей тиждень зі мною стільки сталося, скільки може за весь попередній рік не було.
Я написала б все докладно, але я не хочу зустріти старість за комп'ютером. Але це просто реально unbelievable ( Esthetic Education ;)) )
Сьогодні взагалі надзвичайна подія - моя перша свівбесіда з приводу чудової за фахом (!!!!!) роботи у потужній компанії у центрі міста. І ця співбесіда пройшла як тільки можна успішно $)

Просто невіриться, що я живу цим життя,а не хтось інший.

Дякую тобі мій ангел за те, що ти завджи зі мною,за те, що тримаєш мене за руку і ведеш такою гарною дорогою... Я тебе ♥

P.S. Не намагайтесь зрозуміти до чого це я кажу, просто захотіла поділитись: Солодунов - просто красавець! Він тепер не тільки по тєлеку блимає зі своею фотокамерою - він тепер показує свої роботи на виставках. Як піднявся!

моє маленьке диво

Буває шукаєш людину очами у натовпі, весь час дивишся і думаєш - а може це він, чи ось він далі чи може він тільки прокинувся і п'є свій вранішній чай чи він вже десь на роботі або їде в забитому метро, може він просто десь вдома чи зовсім десь далеко, він сам чи хтось тримає його за руку, можливо його хтось цілує чи він мріє когось обійняти.......
У тебе мільйони фраз і тисячі слів, сотні речень і десятки історій - ти інколи хочеш цим поділитись, іноді хочеш просто мовчати, буває треба негайно це сказати і таке трапляється, що слів просто замало.....
І ось цей магічний казковий неймовірний момент - ти його знайшла, він перед тобою, він від тебе на відстані руки, ваші погляди зустрілись, ти точно знаеш, що шукала саме його, ти його не з ким не плутаєш і впізнала б серед мільярда інших....ось він тут...біля тебе, ви дихаєте одним і тим же повітрям, всередині наче вулкан прокинувся......світ наче розсипався на найменші в світі частинки....нічого не існує крім вас двох.....ти хочеш сказати так багато і водночас мовчати, ти хочеш зупинити час і водночас щоб ця мить тривала вічно.....
ось цей момент і тобі нічого сказати....ще мить і все зникне і буде запізно......у мене немає слів...вони десь на шляху від мого серця до його вух...вони десь всередині.....

Я не знаю де ти і хто насправді, я знаю, що ти є і тепер я тобі належу, в твоїх руках моє серце, в твоїх очах моє життя....ти ще не знаеш хто я і не знаеш, що для мене є на цьому світі, просто хай ангел тобі скаже уві сні -
"Я лишила монету
в океані твоїх очей
Я повернусь за нею
обов'язково"

.......я обіцяю......

"А в голове моей пузырьки...."

19.00, субота, ласкаве сонечко і прохолодний вітерець, нафарбовані вії і маєчка з блискітками, яблучний пиріг селф-мейд і два рулету мейд-ін-самвеер в кульочку з дідами Морозами - я їдк до своїх найкращих френд-бойїв у гості в гуртожиток .....
19.15,я сиджу на постелі Ігоря і хихочу з мультика про ДОТу і програмістів, пью якийсь чай...
19.50, виглядаю з вікна і роздивляюсь публіку, яка привалила у тіпа модний клуб Форсаж на якусь заморську діджейку і думаю, що жити в гуртожитку насправді гарно і думаю що я дарма відмовилась від такого, коли сказала в деканаті, що у мене є де жити і місце в гуртожитку мені в принципі не може бути запропоноване з київською реєстрацією....
20.10 прийшов мій найбільший френд-бой......
...........................................................................................................................
..........................(а я не скажу що було тут)................................................
...........................................................................................................................
22.30 розумію что далі приховувати те, що я вже готова буде доволі складно і намагаюсь якось мобілізувати свій автопілот.... дивимось відео з першої величезної бухаловки на першому курсі - які були часи - закляті вороги зараз, там ще обнімаються і цілуються; пісню "Квітка" ми більше ніколи не співаємо після того вечора; обличчя в дупу п'яних одногрупників, які ще намагаються зберегти інтелігентне обличчя особливо смішить.... які ми були..........
23.00 кажу, що хоча у них і є вільні ліжка - мені пора додому - страшне розчарування моїх френдбоїв - ну а хто винен, якщо один з них вирішив, що краще лишити студак у вахтерши ніж робити "морду кирпичем" ... їду у вбиральню - шлях видається досить не простим, стіна зліва чомусь занад-то близько до мене... через 5 хвилин розумію, що як в кращих традиціях всяких бухаловок - я переплутала жіночий і чоловічий туалет)))
23.10 мої френд-бої проводжають мене до метро - я ж їхня принцеса-вечора)))... пустий вагон трамваю і тільки ми вчотирьох......розумію що такі миті потім згадуєш коли здається життя вже скінчилось...
23.25 поцілунок у щічку і теплота всередині...вони чекатимуть мого повідомлення коли я доїду додому

напівпуста станція метро і тільки вже нанюхана молодь їде у нічні клуби...незрозумілі люди зі страшними гримасами....такий великий страшний світ і така маленька трохи-п'яна я...

їду додому на 18 маршрутці і дивлюсь на нічне місто - моє місто, яке ні на що не проміняю і нікому ні за що не віддам... воно моє і все тут...згадую сьогоднішіній вечір і розумію, що дуже люблю своїх френд-боїв ........

0.40 я вдома, смс на добраніч і танцюючі стіни........дякую Боже за те, що я жива, за те, що я - це я, що навколо мене саме ці люди, дякую всім за все :-*

"If I had one wish fulfilled tonight
I'd ask for the sun to never rise
And if God passed his mic to me to speak
I'd say - stay in bed world, sleep in peace"

кап кап кап

День і так обіцяв бути прибацаним, але не до такої ж степені...
Приїхала на 10.30 в універ на укр.мову, яку здала за 5 хв., а наступна пара в 15.20. Ми з Анечкою підготувались на ура - думали сидіти в парку, дихати свіжим повітрям, слухати Крихітку, їсти печиво і робити тіпу дитячі гадання, але яке там. Надішла гроза, у нас була тільки одна парасолька на двох - и моя ліва и Аніна права частини промокли. Ми вирішили випити штучний гарячий шоколад - автомат жжер мої гроші. Потім в кафе не було місць, прийшлось сидіти на кафедрі програмування, де я благополучно загубила заколку і коли один-прєпод дурко побажав мені приємного апетиту - я вилила сік на свою куртку. Правда, далі було веселіше - ми з Анечкою почали робити копію фотосесії Пенелопи Круз для Манго - вийшло дуже сексуальненько, всі прєподи кафедри спеціально шастали туди-сюди, щоб на нас повтикати.
Пари дочекались. Їдемо до Ані - знов промокли, нас облила машина, в туфлі затекла вода.
Добре що хоч на пілатесі все пройшло гладко.
Остання радість дня - я майже нічого цілий день не ївши - об'їлась на ніч)))
Зате тепер у Льоші, Андрія і Ігоря зявився інтернет - урааа! Ай лав ю бойс
А ще одна біда - я пропустила виступ Крихітки Цахес- ну дурко!!!! Так чекала чекала чекала.... і я супер дурко!

Радощі і прикрощі

Радощі:
- привезли нову гарнюню плитку у ванну кімнату
- на моїх вагах та сама чудова цифра, яку я вже давненько мріяла побачити;
- викладачі цього семестру поки що мене тільки радують;
- абонемент в фітнесс клуб дивним чином став дешевшим;

Прикрощі:
- мою нову гарнюню плитку у ванну кімнату мали привезти ще місяця 1,5 назад і приладнати до моїх стін, але ці майстри такий загадковий народ...;
- я чимось отруїлась, хоча я останнім часом дуже слідкую за тим що попадає в мене, і тепер у мене не просто дієта, а дієтична дієта;
- коли вже почнеться це бабине літо, у мене ще пару легких речей чекають на вішалках своїх тріумфальних виходів.

4 проти 3. Не нещасна, але і не щаслива. Такий собі осінній настрій...

Як життя може прикінчити оптимізм

Здавалося, що за цей тиждень у мене було повно приводів для того щоб сумувати, злитися, бути чимось невдоволенною-
1) знову треба носити цю пришелепкувату університетську форму;
2) знову відбивати напади людей, які різко хочу познайомитись з тобою, бо ти якраз у цій дурній формі;
3) мій деканат чомусь вирішив що їздити на вивчення профілюючого предмету до кібернетичного центру, який десь у іншій галактиці (пр. Академіка Глушкова 40), двічі на тиждень, в тому числі і в суботу - це дуже весело і захопливо - ще б пак!
4) викладачі масово ринулись у відрядження і мали сміливість вважати, що зовсім не обов'язково попереджувати студентів про те, що пар не буде. Результат - щоденне 3-годинне просиджування спідниці в очікуванні дива у вигляді викладача.

Але я якось не зважала - ну і хай воно все. Все що не трапляється - все на краще. Я навіть почала в це вірити, як раптом дізнаюсь що пропустила запис на курси в Гете-інститут, яких чекала все літо і щосили намагалась втулити у свій анегдотичний розклад. Дурко - що тут і ще скажеш. Потім я розбила з третьої спроби улюблену вазу. Чому з третьої спроби - тому що перші два рази все-таки встигала ловити її. Ну і наостанок - розмагнітився ключ від домофону, і я стриміла N-нну кількість часу під будинков, знову ж просиджуючи спідницю в очікуванні дива у вигляді кого-небудь.

Знов подумала про свої прикрощі. Не варті вони мого гарного настрою. В житті бувають гірші, набагато мілліонів разів гірші речі і мені взагалі гріх скаржитися.

R.I.P. Міхон. Щодня прошу в Бога, щоб тобі було добре там, де зараз ти є. Ми всі тебе тут любимо і щосекунди згадуємо. Always and for ever...